“Ще працював на лінії, коли літали кулі”…

“Ще працював на лінії, коли літали кулі”…

Андрій Бічев, водій тролейбуса із Маріуполя, вже три тижні живе у Чернівцях. Працює у ЧТУ.

Андрію 23 роки, і він більше року пропрацював у Маріуполі водієм тролейбуса. Виїхав з міста разом з мамою та бабусею, вони зараз проживають у Новоселиці. А хлопець залишився у Чернівцях, влаштувався на роботу у тролейбусне управління. ЧТУ також надало йому тимчасове житло.

Андрій каже, що Чернівці йому дуже сподобалися, єдине, що звикає до вузьких вулиць, у Маріуполі вони ширші. Зараз працює на 4-му та 2-му тролейбусних маршрутах. Тут, у нас, вже більше розмовляє українською мовою. Зауважує, що переходити на українську не складно, адже в більшій мірі російськомовність – це більше звичка.

-Я корінний житель Маріуполя, – розповідає Андрій Бічев. – У нас в місті було і тролейбусне, і трамвайне депо. Зараз мені друзі прислали фото нашого депо, все розбито, тролейбуси знищені вогнем… Ми працювали на маршрутах останній день 26 лютого. Я ще вів тролейбус фактично під обстрілами, кулі падали на тротуар, вдалося проїхати. І от коли ми проїхали певний відрізок, позаду почалися сильні обстріли.
Андрій розповідає, місяць прожили без світла, опалення, магазини і аптеки не працювали, склади були розбомблені. Кілька днів ховалися від обстрілів у підвалі, а решту днів – вже в коридорі.

– Ми не могли виїхати, бо не знали, де евакуація. Хоча автобуси були кожен день, але вони були не українські. А в Росію ми в жодному разі не хотіли їхати. 22-го березня, коли трохи стихли обстріли, нам вдалося виїхати. Ми жили на околиці Маріуполя, на 8-му поверсі. Три попадання було у наш будинок. Коли ми покидали Маріуполь, все вже було розбите, будинки обгорілі і згорілі, наче решето. 98 відсотків Маріуполя немає…

У будинку, де ми жили, пошкоджено перекриття, сам будинок обгорілий…Який сенс, що наша квартира ціла, якщо жити у будинку неможливо.
Андрій каже, давно хотів відвідати Чернівці як турист. Але ніколи не думав, що буде тут жити і працювати.

– У ЧТУ мене дуже гарно прийняли, допомогли з тимчасовим житлом. Спочатку проходив 70 годин стажування – для ознайомлення з містом і маршрутами. Поки працюю на 2-му і 4-му тролейбусних маршрутах, але ще буду проходити стажування і на інших маршрутах. Зараз я не маю куди повертатися… 90 відсотків маріупольців були за Україну, бо всі розуміли, що хорошого життя при Росії не буде. У нас було гарне патріотичне місто. А тепер його не має… І я думаю, що залишуся у Чернівцях.